Коли з'явилися перші електронно-обчислювальні машини, перед їхніми творцями встала проблема зв'язати різні функціональні вузли - процесор, запам'ятовувальні пристрої, пристрої введення-виведення. Для цього в конструкцію і програмне забезпечення машин вводили системи сполучення, причому обмін інформацією здійснювався з допомогою уніфікованих сигналів. Оскільки піонерами в цій галузі техніки були англійці і американці, то вони і розробляли термінологію. Апаратні та програмні засоби сполучення назвали інтерфейсами (interface), що в дослівному перекладі з англійської означає междулічіе (в даному випадку навіть пуристи зволіють вживати американізм, а не російськомовний аналог). Термін закріпився, і до цього дня інтерфейсу ми називають електричні роз'єми, які служать для приєднання клавіатури, миші, монітора і т.д. до системного блоку ПК.
Інтерфейс грає ту ж роль, що перекладач в бесіді людей різних національностей.
Пізніше у слова "інтерфейс" з'явився й інший сенс: їм стали позначати спосіб спілкування людини з комп'ютером, тому, щоб не заплутатися, новий термін зазвучав як "інтерфейс користувача".
Першим інтерфейсом користувача став дирокол. Його застосовували, щоб пробивати отвори в перфокартах. Отвір на перфокарте означало одиницю в двійковій системі числення, а його відсутність - нуль. Таким чином, на перфокарте виявлялося зашифровано якесь двійковечисло, яке сприймалося машиною або як команда, або як інформація, яку потрібно було обробити.
Програмістам доводилося бути дуже уважними, оскільки такий інтерфейс користувача не передбачав зворотного зв'язку і будь-яка помилка приводила до збою роботи машини.
Пройшли роки, і інженери придумали спосіб, як виводити буквено-числову інформацію на екрані електронно-променевої трубки. Для введення даних тепер користувалися клавіатурою, як у друкарської машинки. Оператор міг стежити, який знак введений в комп'ютер, і при помилку відразу вносив виправлення. Такий інтерфейс назвали буквено-цифровим. Він застосовувався і на перших персональних комп'ютерах.
Широке поширення відносно дешевих ПК привело до того, що працювати на них стали не тільки професійні програмісти. Щоб допомогти непідготовленому користувачеві, творці програмного забезпечення розробили інтерфейс, який не вимагав введення тих чи інших команд, а дозволяв вибирати їх з готового списку (меню). Найвідомішою з подібних програм став Norton Commander, призначений для операційної системи DOS компанії "Microsoft".
Якість ПК швидко підвищувався, їх можливості росли. До середини 1980-х років вони володіли вже таким швидкодією і такими ресурсами пам'яті, що компанія "Macintosh" поставила на свої, досить дорогі комп'ютери операційну систему з графічним інтерфейсом користувача. Трохи пізніше з'явилася графічна оболонка Windows, призначена для більш дешевих IBM-сумісних комп'ютерів.
При завантаженні комп'ютера на екрані монітора з'являлися не слова або їх абревіатури, а легко запам'ятовуються картинки: значки або іконки. Клацаючи на них мишею, користувач змушує комп'ютер виконувати найрізноманітніші дії. Крім того, графічні оболонки і операційні системи дозволили реалізувати принцип, коли текст або картинка, зображені на екрані, абсолютно в тому ж вигляді відтворюються при друку на папері.
Тепер стає зрозумілим і термін "нейро-комп'ютерний інтерфейс": це управління комп'ютером за допомогою електричних сигналів головного мозку.